– Мені подобається бути батьком хлопчаків.Я граю у всі іграшки, які їм купуються. Тому що в дитинстві, які у мене були варіанти? Пара машинок та БТР. А зараз можна купити радіокеровані моделі! Я все дитинство мріяв про машинку з пультом, яка їздитиме туди, куди захочу, але, на жаль, тоді нічого подібного не зустрічалося. Тепер у нас цілий гараж таких, я все тестую і потім показую синам, як грати. У цьому плані хлопчики у сім'ї – це добре.
Фото:Але з іншого боку… Я пам'ятаю, якими безбаштовими були ми в дитинстві. І хочеться вберегти синів від тих каліцтв, які ми отримували, роблячи саморобні бомби, петарди тощо страшні речі. Одного разу мені посікло обличчя дрібним склом, бо ми в капсуль від лампочки напихали селітру і підпалювали на багатті. Все це вибухало і летіло будь-куди, могло сильно покалічити. Та й інші страшні речі згадую. І коли ходимо на рибалку, завжди наочно показую, де можна провалитися у болото, де тонкий лід. Життєві речі, які стануть у нагоді їм у житті. Ремінь як засіб виховання не визнаю. У дитинстві мене нізащо не сікли. Я був досить спокійним і розуміючим дитиною. Але у кут ставили. Зараз я дітей виховую також без ременя. Іноді погрожую, звичайно: «Ось зараз ременя дам!», але поки що не було жодного разу. А в кут перестав ставити дітей років зо три тому. Тому що вони в мене такі ж розумні та розумні. Традиційні дитячі страхи ми вилікували легко та просто. Сини з п'яти років ходять до секції карате. І я вам скажу, що маваші гері у них уже виходить. Для необізнаних: це удар ногою в голову. Тож мої діти не бояться ні темної кімнати, ні бабайки під ліжком. Вони цілком впевнені, що бабайці зможуть навалювати, бо вже мають просунуті пояси. Залишитися без батьків теж не бояться: хлопчаків двоє, і від цього їхня каратистська сила подвоюється. У кімнаті висить груша, яку б'ють зі страшною силою. І я також не втрачаю можливості, вони мене вже тренують, показують прийоми.
Фото: @miasnikov.Якщо навчання карате правильне, то вони не тільки ногами махають, а й теорію вчать. Саме в цій теорії прищеплюються правильні орієнтири. Я навчаю з близнюками клятви та правила, і діти розуміють, що погано, а що добре. Наприклад, що відбирати у когось іграшку – неправильно. Я їм пояснюю як можу, але набагато більше впливає дисципліна спортивної секції. Системи винагороди у нас у сім'ї немає. Пояснюю хлопцям, що є речі, які потрібно робити без жодних бонусів. Дарувати подарунки за те, що дитина чистить зуби? Нетушки. Не можна формувати відразу госпрозрахункові відносини. Повинен прибирати в кімнаті, жодних нагород за це не повинно бути. І подарунки я не купую синам за першою примхою. Тільки якщо якась подія – день народження, Новий рік, дитячий садок закінчили. Або результат у спортивній секції: досягли – отримайте нагороду. Різницю між жадібністю та ощадливістю поки що не обговорювали. Настане час, самі зрозуміють, яким їм хочеться бути. Потрібно обмежувати комп'ютерні ігри, особливо гаджети. Це шкідливо. У знайомих діти цілодобово сидять із планшетами та телефонами. Результат – скручена спина та сколіоз. Великі окуляри, зір також погіршується. Це не люди, а роботи із підірваним здоров'ям. Моїх, на щастя, не доводиться обмежувати, вони й так не мають часу на ігри. Вони зайняті або в школі, або на продовженні, або в секції. Хочете відволікти дитину від гаджетів – займіть її чимось цікавим. Не обов'язково сидіти з ним і грати в м'ячик, якщо немає на це часу чи бажання. Нехай у секцію йде.
Фото: @miasnikov.sБійки як метод вирішення конфліктних ситуацій я не схвалюю. Але якщо кривдять чи якийсь супостат знущається з когось у школі, задирається, треба дати відсіч хулігану. Я виріс у селі, у справжньому селі – не до бабусі влітку приїжджав, як міський, ні, я там жив увесь час. Колов дрова, ходив за водою до колодязя. Це щоденна важка праця. Але за таких умов виховується суворий чоловічий характер. Сподіваюся, у мене вийде передати все це своїм синам, щоб з них вийшли справжні чоловіки. Звичайно, з жахом чекаю на запитання на кшталт «Звідки беруться діти?». Вони вже намагалися це з'ясовувати, коли дружина Надія була вагітна Микитою. Запитували: «Звідки братик взявся у животику у мами?» Пояснив: "Він там з'явився тому, що мама тата любить". Пожартував ще щось, не пам'ятаю. Начебто відстали. Рано чи пізно вони поставить усі незручні питання, але я заздалегідь не готую відповіді. Зададуть – ось тоді думатимемо, як викрутитись.
