Молодший брат мого друга дитинства ледь не ставзаїкою, подивившись фільм «Чужі». Лешке тоді було п'ять років - прямо скажемо, не той вік, в якому варто знайомитися з подібними фільмами жахів. Втім, психіка радянських дітей загартовувалась похлеще голлівудських блокбастеров.Одін тільки мультик «Аленький цветочек», знятий на кіностудії Союзмультфільм в 1952 році, чого вартий. Ні, сама по собі історія невинна, як сльоза немовляти. Але ось що гине, стогнучи чудовисько лякало багатьох. Особливо вразливі юні панянки закривали очі і притискалися до мами, коли зачарований принц підглядав за Настусею, зачаївшись в кустах.Кстаті, образ Чудовиська був списаний з актора Михайла Астангова (пам'ятаєте Негоро з «П'ятнадцятирічного капітана»?) - того нарядили в халат, підклавши під нього «горб» з подушки (при створенні мультфільму застосовували модний в ті роки метод «еклер» - образи, зіграні живими акторами, переносилися на папір) .А «Таємниця третьої планети» ?! На археолога Громозеку, хоч той і претендує на роль позитивного героя, що не здригнувшись, глянути неможливо. Ну а після клацати гострими зубами пірата ковтаючи з планети Катрук ніякі «Щелепи» не страшні. Гаразд мультики! Дитячі казки, які нам читали на ніч бабусі і мами, цілком можуть претендувати на звання готового сценарію до фільму жахів. Ось, наприклад, витяг з російської народної казки «Василиса Прекрасна» зі збірки, складеного Афанасьєвим. Йдеться про житло Баби-Яги, в яке потрапила головна героїня. «Паркан навколо хати з людських кісток, на паркані стирчать черепа людські, з очима; замість верей біля воріт - ноги людські, замість запорів - руки, замість замку - рот з гострими зубами ». Якщо у дитини з фантазією все відмінно - пиши-пропало: нічні кошмари гарантіровани.Ну а щоб дитинка гарантовано налякалася, ось вам ілюстрації до казки від відомого російського художника Івана Білібіна.1/3Дорогу Василісі Прекрасній освітлював череп зпалаючими очимаФото: wikipedia.orgБаба-Яга у ступіФото: wikipedia.orgЧорний вершникФото: wikipedia.orgІлюстрації, які створила для збірки «Подарунок вітру. Латиські народні казки» відома художниця з Латвії Інара Гарклава, жахнули навіть іспанських мачо, що бачили види. На одному з форумів хлопець із захопленням, що межує з жахом, ділився своїми враженнями від переглянутого. І він ще не бачив книжку, якою зачитувалися всі діти в Естонії. Легенда про Великого Тилу (велетня-землероба, який жив на острові Сааремаа і боровся з ворогами свого народу) спочатку була екранізована естонськими мультиплікаторами. А вже потім за мотивами мультика той самий художник Юрі Аррак випустив книжку. Відрубані голови, розчавлені вороги, кров річкою – тут не витримали нерви навіть у колеги, чиїй витримці заздрить вся редакція. Ну а моє дитинство пройшло на Далекому Сході, а тому в міській бібліотеці я познайомилася не з естонським, а якутським та чукотським епосом. Чудовиць та монстрів там теж вистачало. Як, наприклад, у «Нюргуун боотур стрімкий» з картинками Еллея Сівцева, Володимира Карамзіна та Інокентія Корякіна.