Фото:особистий архів Оксани Федорової - Мій перший конкурс краси відбувся в десять років у піонерському таборі «Вітрило» Псковської області. Брати участь не дуже хотіла, мене висунули, і я посіла третє місце. Пам'ятаю, років о дванадцятій дивилася по телевізору трансляцію фіналу змагання красунь «Міс світу». Переможниця – індіанка сіла у подарований їй червоний кабріолет та поїхала вулицями, вітаючи людей. Мені тоді так сподобалася ця картина, що вона привернула мою увагу до телевізора. Тоді щось тьохнуло в грудях. Але я не могла собі уявити, що колись сама потраплю на такий масштабний конкурс краси. У Пуерто-Ріко на «Міс Всесвіт – 2002» я їхала зовсім одна. Коли на трибунах помітила плакат «Росія, ми з тобою», стало так приємно, як і від оплесків, які почула, коли мене оголосили переможницею. Я відчула, що вся зала підтримує це рішення. Сама ж зазнала радості від закінчення процесу. Нарешті все вирішилося, і напруга спала. Я тоді так втомилася, що навіть на балу побула щонайбільше півгодини і пішла відпочивати, ще до ладу не розуміючи, що сталося. За правилами протягом двох тижнів мала брати участь в інтерв'ю та різних заходах, а потім приїхати з візитом до Росії. Але чомусь організатори постійно відтягували момент моєї поїздки на батьківщину. Можливо, це було на краще, тому що не дало гордині розростися до всесвітнього масштабу, і я остаточно утвердилася у своєму рішенні повернутися додому. В Америці я бачилася із співвітчизниками, вони відчували гордість за те, що наші дівчата найкрасивіші. Дональд Трамп (організатор конкурсу, зараз президент США. — Прим. «Антенни») був здивований, що в Нью-Йорку живе така кількість росіян і що в його компанії працює стільки росіян. Він так тепло сприйняв цю перемогу. Додому я потрапила лише за п'ять місяців, але вже остаточно. Відмовилася від титулу, бо хотіла жити та працювати на батьківщині. Вважаю, що людям досягнення даються понад для того, щоб вони їх використали на благо. Потрібно з гідністю прийняти випробування та правильно розпорядитися своїм талантом. За своєю натурою я – миротворець, і, мабуть, мій головний талант – людяність. Незабаром у мене з'явився свій благодійний фонд, де я працюю з дітьми, сім'ями, допомагаю їм, розвиваю соціальні програми. Це приносить мені радість. Я ніколи не думала, що зможу організувати свою справу. За вдачею я не бізнесмен. Нині моя дизайн-студія активно розвивається. Попереду ще багато досягнень, але найголовніше – це моя сім'я (2011 року Оксана вийшла заміж за державного службовця Андрія Бородіна, 6 березня 2012 року народила сина Федора, 22 липня 2013 року дочку Єлизавету. — Прим. «Антени»). Мабуть, перш ніж самої стати мамою, я мала спочатку віддати любов іншим дітям, адже в програмі «На добраніч, малюки!». я працюю вже шістнадцятий рік. А ще я пізнала, що головна сила в коханні, якій потрібно ділитися з оточуючими, і в умінні прощати і вірити, незважаючи ні на що.