Кумон зошити, Kumon зошити: принцип методики, досвід

фото: видавництво МІФМетод Kumon заснований на виконанні поступово ускладнюються завдань. На початку кожного зошита дитина робить найпростіші завдання, в кінці - найскладніші. Такий підхід дозволяє досягати значних успіхів. Завдання допомагають дітям стати уважніше, терплячі, впевненіше в собі, формують любов до самостійних занять. Залежно від назви зошити батьки зможуть зрозуміти, які саме навички будуть розвивати у своїх чад: «Вчимося малювати», «Вчимося вирізати», «Вчимося клеїти» і т.д. Всі ці вміння сприяють розвитку дрібної моторики рук, а відповідно, активізують мовний розвиток, стабілізує психологічний состояніе.Так це чи ні, вирішили перевірити педагоги дошкільного відділення московського ліцею №1451. Вони за підтримки видавництва «Манн, Іванов і Фербер» провели експеримент, в ході якого займалися з дітьми по зошитів.

На початку шляху

У ліцеї з малюками провели кількапсихологічних тестів У багатьох було виявлено порушення мовного розвитку, дрібної моторики та зорово-моторної координації. Усього в експерименті брали участь три групи дітей різного віку. Найменшим дітям було по 4 роки. Їм запропонували займатися по зошиту «Вчимося вирізати», що складається з 40 завдань. Вправи в ній розвивають дрібну моторику дитини та просторове мислення: спочатку малюк повинен різати папір по прямих і хвилястих лініях, потім по колу, а наприкінці зошита вже вирізати складні фігури. Протягом півтора місяця щодня маленькі учасники експерименту виконували за одним завданням, як і – Після успішного виконання завдання, як і радять на сторінках зошитів, ми хвалили дитину за те, що вона впоралася. Коли ми розпочинали експеримент, діти не вміли ні тримати ножиці, ні працювати з ними. Багато хто імпульсивно і дещо хаотично виконував завдання: папір рветься, ножиці випадають, діти переживають, що у них нічого не виходить, – розповідає педагог-психолог дошкільного відділення ліцею №1451 Ганна Третьякова.

перші результати

фото: видавництво МІФНа 7-8-м занятті малюки навчилися тримати ножиці, регулювати силу натиску і вирізати нескладні фігури. Їм сподобалося займатися, тому що у них виходило вирезать.- Можу сказати як психолог: як тільки з'являється позитивний результат, зростає самооцінка і віра в себе. Дитина як би говорить собі: «У мене вийшло. Я можу. Я хочу ще краще, дайте мені роботу складніше! »- доповнює педагог-психолог. - Одній дівчинці так сподобалося все це, що вона попросила батьків купити додому таку зошит. Вона приходила щодня в сад і з радістю говорила: «Ми вдома тепер теж вирізаємо!» У багатьох дітей на початку експерименту були дуже великі складнощі: погано розвинена моторика, відсутність уваги і мотивації. Наприклад, у одного хлопчика ніяк не виходив тримати ножиці, папір рвалася, він засмучувався і не хотів займатися. Але вже після декількох вправ ситуація змінилася: дитина змогла не тільки утримувати ножиці і вирізати, у нього з'явився інтерес до занять, і він став більш усідчівим.Важно ще й те, що у дітей змінюється ставлення до роботи. Вони звикають кожен день потроху займатися, брати на себе відповідальність за виконання завдання і набувають необхідні навикі.Так до кінця півторамісячного експерименту всі діти навчилися правильно тримати ножиці і вирізати.