Екс-соліст групи «Лісоповал» показав свій будинок

Фото: Роман ДанілінПіти з групи «Лісоповал» я вирішив у 2008 роціпісля смерті її засновника Михайла Таніча. До того моменту популярність колективу повільно сходила нанівець, концертів ставало все менше і менше, зали збиралися неповні. Відчувалося, що «Лісоповал» зжив себе. І я зрозумів: пора йти. Та й Катя підбивала ...Я Серьожі сказала: «Якщо ти хочеш продовжувати працювати в цьому колективі, працюй. Але майбутнього тут немає ». За що в підсумку і поплатилася. Само собою. Коли почав сольну кар'єру, довелося адже зіткнутися з величезною кількістю труднощів, які раніше вирішував Таніч. Замовники дзвонили йому, він домовлявся про майданчиках, датах. А тут довелося самому все організовувати. А куди бігти, кому дзвонити, з чого починати? Ось тоді Каті зопалу і ляпнув, що вона винна в тому, що залишився без роботи. На що я помітила: «Пройде час, ти мені ще спасибі скажеш».Тоді і було прийнято рішення, що Катя стане моїм директором. Вона якось швидко все схопила, познайомилася з потрібними людьми, почала вибудовувати відносини ...Перший сольний концерт у нас відбувся вже черезпівроку. І мені все так подобалося! Я зрозуміла, що це покликання. Я ще коли молоденька їздила з Сергієм і «лісоповалі» на гастролі, бачила, як їх директор обраховує ... Зараз розумію, що дружина-директор - це ідеальнийваріант. Кому я можу довіряти на сто відсотків, якщо не дружині? Кажуть, директор отримує від артиста 10% виручки з концерту. Зізнаюся, навіть за половину гонорару я б цим займатися не став. Ти постійно залежиш від людей, які телефонують. У тебе немає особистого часу. Катька - просто героїня! І вона з самого початку вірила, що все буде добре. А я сумнівався навіть після того, як пішли концерти. Тому що досягти популярності вдруге дуже складно і рідко кому вдається. Все ж мимоволі тебе порівнюють з тим, хто ти був раніше: соліст групи «Лісоповал». І цей шлейф тягнеться багато років. Однак зараз мене вже сприймають як окрему творчу одиницю.Фото: Роман ДанілінКоли люди знаходяться разом 24 години, не досюрпризів. Подарунки перетворюються в звичайні покупки, поїхали, мовляв, купимо тобі цю річ. І примовляє: в подарунок. Щоб поїхати одній по магазинах, це ж треба якусь вагому причину придумати. А я брехати не вмію і не хочу. Так що навіть на шопінг ходимо разом. І телефоном користуємося одним на двох. І по роботі, і з особистих питань. Мені телефонують друзі Сергія і просять покликати його до телефону. На крайній випадок у мене є планшет, так що якщо ми раптом з Катею роз'їхалися, я можу їй написати з нього повідомлення.